Буря млою небо криє, 
Біле крутячи гноття; 
То, як звір, вона завиє, 
То заплаче, як дитя. 
То над дахом почорнілим 
Куликами зашумить, 
То мандрівником спізнілим 
У віконця задзвенить. 

Хатка в нас мала й похила, 
Завжди темна та сумна.- 
Що ж це ти, бабусю мила, 
Не озвешся край вікна? 
Чи це буря навіжена 
Зойком злим тебе в'ялить, 
Чи під шепіт веретена 
Ти дрімаєш мимохіть? 

Вип'єм, дружко невеселих, 
Бідних юних літ моїх, 
Вип'єм з горя; де ж це келих? 
Може б, сум у серці стих. 
Заспівай же, як синиця 
У морських краях жила, 
Як дівчина до криниці 
Вранці вулицею йшла.