Подивись, хлопчик, на мене. Подивись.
Всередині немає вже живого місця.
Згадай, любий, як колись
ти вирвав моє серце звідти. 

Ти все забув, неначе це був сон.
А я все пам'ятаю, до деталі.
Пам'ятаю лікарні, крики, декілька ікон...
І вірші перші для тебе пам'ятаю.

Я не змогла забути холод твій,
який здавався для мене сонячним промінням.
І ті щоденні мої молитви
за твою долю, щастя, сміх... Божевільна.

Я не люблю писати подібні віршІ,
бо не для мене ця романтика, це не моє.
Та просто пам'ятай, що більше
ніхто не забере в мене тебе.

Не раз казала, що більше не для мене,
забула, начебто, вже відпустила.
Що-що, а брехня в мене натхненна.
Ти ж перший, хто подарував й відрізав мені крила.