Озглядаючи картину С. Шишка, мені здається, що я – птах…Високо над Дніпром відчуваю, як прохолодний вітерець дме в обличчя, шурхотить внизу листям на високих тополях. Ніби знялось полум’я на обох берегах Дніпра – то осінь запалила фарбами листя дерев.Широка ріка, мов жива істота, невпинно несе свої холодні води, зачаровує мене своєю темною блакиттю… Такий знайомий мені міст, ніби пояс, підперезав Дніпро…Недовго лишилося бачити цю красу – наближається біла, холодна зима… Вона, мов господиня, вкриє усе навколо теплою ковдрою із пухнастого снігу.Кожну картину треба бачити так, наче ти опиняєшся там і бачиш усе своїми очима, відчуваєш і чуєш усе, що навкруги. Тільки так можна з’ясувати, що ж саме хотів передати художник.