Инфинитив - неопределённая форма глагола (играть, бегать, делать)

Інфінітив (від лат. infinitivus — невизначений, неозначений) або дієйме́нник — початкова форма діеслова .Він може мати вид (взути — взувати), стан (бити — битися), відносний час (лат. laudare «хвалити (зараз)», laudavisse «хвалити (у минулому)», laudaturum esse «хвалити (у майбутному)» та, зрідка, особу та число (португал. falar «говорити», 1-а особа однини, falar-es «говорити», 2-а особа однини). Інфінітив бере участь в утворенні особових аналітичних форм (буду читати, фр. je vais lire).У реченні інфінітив здебільшого відіграє роль присудка: хлопець буде гратися. Іноді він використовується на позначення підмета та присудка (курити — шкодити здоров’ю), частини присудка (його мрія — поїхати до Африки), обставини мети (пішов прогулятися), означення (я розповів про своє бажання відвідати місто).