Жінки з малими дітьми пробиваються наперед, щоб краще бачити, швець просить у ката на згадку шматок мотузки, хтось пропонує пропустити наперед матір Грицька, бо та заслужила побачити Марусину смерть. 
Маруся і перед смертю залишається красивою і гордою. Один чоловік зауважує, що вона скоріше схожа на святу. 
У натовп уривається Іван Іскра і читає гетьманську грамоту. Дівчину помилувано за її пісні. 
Радіють усі, крім самої Марусі. Понад усе вона хотіла вмерти, та не дали.