До рідного народу
Народе без пуття, без чести і поваги, 
Без правди в письменах, завітах предків диких, 
Ти, що постав єси з безумної одваги 
Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово, 
Закляв його Боян від кражі й чудоядства: 
Одно воно твого життя міцна основа, 
Певніша над усі потуги і багатства.Це голос праведний до тебе з домовини, 
Промова душ святих, що марно погибали 
В страшенних злигоднях двоїстої Руїни… 
Останню козаки твоїм тріюмфом звали.О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати, 
Потуп ся, счервоній од сорома тяжкого: 
Бо мають всі твої сусіди що назвати 
Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.Що не здобув єси мечем серед Руїни, 
Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій: 
Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни, 
І з материзною ховаєшся мов злодій.На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся, 
І зрозумій, який ти азіят мізерний, 
Розбоєм по світах широких не пишайся, 
Забудь свій манівець, козацький пролаз темний, 
І на культурну путь Владимерську вертайся.