Весною Муха-ледащиця 

Майнула у садок 

На ряст, на квітки подивиться, 

Почуть Зозулин голосок. 

От примостилась на красолі 

Та й думає про те, 

Що як то гарно жить на волі. 

Коли усе цвіте. 

Сидить, спесиво (1) поглядає. 

Що робиться в садку; 

Вітрець тихесенько гойдає. 

Мов панночку яку... 

Побачила Бджолу близенько: 

— Добридень! — каже їй. — 

Оддиш хоч трохи, моя ненько. 

Сідай отут мерщій. 

— Та ніколи мені сидіти, — 

Одвітує Бджола, — 

Вже час до пасіки летіти: 

Далеко від села. 

— Яка погана, — Муха каже, — 

На світі доленька твоя: 

Раненько встане, пізно ляже... 

Мені б отак — змарніла б я. 

За тиждень би головоньку схилила. 

Моє життя, голубко мила, — 

Талан як слід: 

Чи де бенкет (2), чи де обід. 

Або весіллячко, родини, — 

Такої гарної години 

Ніколи не втеряю я: 

І їм, і ласую доволі, — 

Не те що клопоти у полі 

І праця бідная твоя! — 

На річ таку Бджола сказала: 

— Нехай воно і так; 

Та тільки он що я чувала, 

Що Муху зневажає всяк, 

Що де ти не поткнешся 

Або до страви доторкнешся, — 

Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь. 

— Стару новинку, — каже Муха, — 

Десь довелось тобі почуть!.. 

Запевне, дурень дурня слуха... 

Велике діло — проженуть! 

Не можна в двері — я в кватирку 

Або пролізу в іншу дірку — 

І зась усім! 



Нехай ся байка мухам буде. 

Щоб не сказали часом люде, 

Що надокучив їм.