Україна... Щедра земля під високим волошковим небом, осяяна промінням вічного сонця. Задумливі степи з своїм високим різнотрав’ям, широкі поля золотої пшениці, що грають хвилями, поле справжні моря. Густі прадавні ліси, гірські вершини, які здіймаються високо в небо, сині плеса озер, що манять своєю прохолодою, ріки – швидкоплинні, гірські, бурхливі, або повноводні. Могутні. Глибокі. Калина край вікна, яка чарує білим цвітом навесні та сяє червоним намистом, восени, похилена верба, прекрасна у своїй зажурі, маленькі хати, що немов хустини біліють поміж зеленими садками. А квіти... яких тільки квітів не родить українська земля?! І чорнобривці, голубі, наче дівочі очі, волошки, ніжні незабудки, горді троянди, сором’язливі лілії, червоні як жар маки, айстри, півонії, півники... У всю цю красу можна побачити біля кожної української хати. 
або
Україна… Наша мила Вітчизна… Квітучий, пісенний край, край рясних полів і густих дібров, ясного неба й запашної польової землі, батьківщина щирих і прекрасних людей. Століттями вона то відкривалася в неймовірному потязі до сонця, до щастя волі, і століттями захмарювалося її небо, тьмарилося її чоло від ворожих набігів, поневірянь, катувань, горя та страждань її поневолених синів і дочок.