Рушник, і правда, можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження людини, ювілейні урочистості. Рушником накривали діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті, дарунковими рушниками перев'язували кумів і гостей, хлібом-сіллю на рушнику зустрічали і зустрічають зараз дорогих гостей.
Українські майстрині - неперевершені. Казкової краси візерунками прикрашали сорочки, намітки, очіпки - прагнули до краси, до самобутності. Готували дівчата собі на все життя по 50, 80, а іноді в по 100 сорочок з тонкого вибіленого полотна. А часом не тільки вишивали нитками, а ще гаптували сріблом, золотом, бісером, перлинами, коштовними каміннями, лелітками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дівчина, яка мала бажання, терпіння, старання і хист. 
Ці українські обереги пройшли крізь віки і нині символізують чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди і любові.