Тема цієї поезії - це відчай ліричної героїні, яка не знає, що їй робити, на яку стежку стати в житті. Вона бачить людей, які важко працюють, орла, що десь удалині кричить, але для себе шлях ще не обрала. Лірична героїня ставить собі питання: бути чи не бути, як Шекспіровський Гамлет колись себе запитував. Перед нею, здавалося б, лише безвихідь, але вибір завжди є. Тому вона просить музу, яка так часто її надихала, допомогти - або дати відповідь на її питання, або забрати з собою. Гамлет так само розмовляв із черепом своїх предків, але відповіді не отримав. Такий результат отримує і героїня: музі байдуже до справ земних - вона творіння неба, сфери духовного, тому вона і покидає героїню, полинувши в небо. Героїня сама повинна вирішувати, як саме її чинити, який шлях обрати. Ми бачимо, що дилогія перед героїнею дуже складна, і навіть виникає співчуття до неї, адже всі мають якийсь сенс у житті, всі знають, заради чого живуть, а вона ні. Але не потрібно здаватися, не потрібно говорити про те, що "не стане в мене сили, вогонь обпалить крила й я впаду", потрібно розібратися в собі, сподіватися на краще - і тоді житя налагодиться. У творі виражений яскравий гуманістичний пафос, віра у людину, у справедливість, у добро. І думки, і серце, з якими вона радиться, як з живими людьми, заспокояться і покажуть шлях, не той темний, де треба "в диких нетрях пробивать дорогу з сокирою в руках і з тонкою пилою, поки який гнилий, великий стовбур впаде й задавить серед хащів темних", а той прекрасний світ, який чекає усіх служниць високого мистецтва, служниць пера, якою і була сама поетеса.