Ніна – реальна подруга Льоньки чи уявна? Про неї говорять літературознавці та й сам автор: «Щоправда, сама Ніна – то вже якоюсь мірою теж плід фантазії Льоні (автора), а , може, й не фантазії, може, то несподіваний синтез багатьох побачених у житті людей… «І досі не знаю, чи була вона, така дівчина, чи я її просто вигадав». Може, була, а може, й вигадав».
Підтекст Ніни говорить нам про чистоту і щирість людської душі, і недаремно дівчинка змальовується блакитним кольором, кольором незайманості, святості. Наприклад:"…і видно блакитний човник і блакитне весло, і сидить у човнику – хто б ви думали? - дівчинка. Вона теж блакитна, очі великі й здивовані, у косах – біла стрічка". 
Коли помер Адам, то все живе і суще сумувало, сприймало смерть його, як свою власну, тому в образі Ніни переплітаються, крім блакитного, ще й білий та чорний кольори. Наприклад:"…що човник у Ніни інший, не голубий, а білий з темними рисками, наче зроблений з березових лубків. Човник березово-білий, і Ніна у білому сарафанчику, з чорною стрічкою в косі". 
Прихований зміст образу Ніни є не чим іншим, як світлою мрією, тонкимпроявом душі, наприклад:"А для мене Ніна завжди пливтиме: з пухнастих хмар на землю, лугами – до річок, а річкою до нашого броду". 
В образі Ніни у творі чергуються фантазія і реальність, на зміну хорошому, доброму часто в житті приходить сум, розчарування, тому Ніна у творі відпливає саме восени, коли у життя людини приходить зрілість, сталість переконань, розуміння того, що все не вічне, що все має свій початок і кінець. Наприклад:"Ніна відплила восени. Все пливе восени: листя за водою, хмари, павутиння, птаство, школярі, комбайни. Все кудись пливе, прощається з літом. І Ніна прощалась".