За тиждень Юрко пішов до школи. Дні збігали швидко, але хлопця постійно переслідувала думка про каченят і Тосю. На уроках відповідав невпопад, навіть батько помітив його розсіяність. Одного дня мати, зайшовши у кімнату, покрутила перед його носом конвертом:
— Танцюй, це тобі, — і, посміхнувшись самими очима, подала йому конверт.
Лист був від Тосі. Писала про свої шкільні справи і про те, що хлопці знайшли лелеку з перебитим крилом і тепер доглядають за ним, і про маленьке кошеня, яке прибилося до їхнього двору. А ще про диких каченят... На другий день після від'їзду Юрка Тося знову бігала до річки. Качка з виводком виринула перед нею так несподівано, що Тося аж злякалася. Каченят вона перерахувала, всі живі. Якби їх зараз побачив Юрко — не впізнав би. Такі великі, пір'я бурувате, а двоє з блискучими темно-зеленими голівками. Це селезні, вона знає напевно. Наступного літа, коли Юрко приїде, качки будуть вже зовсім дорослі. А рибу вони вдвох ловитимуть, Тосин батько їй вже вудочку зробив.