Тяжким i безрадiсним було сирiтське дитинство великого українського поета Т.Г. Шевченка.Про це ми дiзнаємось з багатьох його творiв.Один iз них- "Менi тринадцятий минало...".Хлопчик,залишившись сиротою,змушений був пасти чуже ягнята,щоб заробити собi на шматок хлiба.
Навколишнiй свiт зачаровує його своєю красою,здається добрим,приязним.Забутi всi прикрощi-i хлопчик звертається з молитвою до Бога,бо йому хочеться роздiлити з кимось свою радiсть,подiлитись думками,почуттями.
Але такий пiднесений,радiсний настрiй тривав недовго-згадалося,що вiн сирота,немає у нього нiчого,навiть рiдної хати,вiн у цьому великому свiтi одинокий. I залишається тяжко плакати над своєю гiркою долею.
Однак дитячi сльози i дитяче горе-недовговiчнi.Знайшлася добра душа,яка пожалiла,приголубила його.Це дiвчина,що "недалеко...плоскiнь вибирала".Побачивши дитячi сльози,вона "прийшла,привiтала,розрадила.I знову для сироти свiт засяяв,наповнився барвами,став веселим i привiтним.
З особою теплотою i любов'ю у вiршi "На Великдень,на соломi.." змалював Тарас Шевченко сироту,яким був сам у дитинствi.
Великдень-це найбiльше,найвиличнiше i найрадiснiше свято у православних християн.Ранiше,за часiв Шевченка,як тепер на Новий рiк i на день народження,було заведено робити дiтям подарунки.Автор розповiдає у вiршi,як дiти на Великдень,граючись крашанками,почали хвалитися своїми подарунками.Усiм дiтям було чим похвалитися,усi мали до свят обнови,якi  їм подарували чи батьки,чи хрещена мати,чи iншi родичi.
Сирiтцi,що була серед них,теж хотiлося бути,як усi дiти,хотiлося,як вони,чимось похизуватись.Але єдине,що вона дiстала в подарунок на свято,-це обiд у батюшки для таких,як вона,знедолених.
До сердечного щему стає боляче за цю нещасну дитину,яка була позбавлена найцiннiшого-тепла i любовi рiдних.