Поезія — рідна сестра моя. 

Правда людська — наша мати. 



Ці рядки підкреслюють, що Поезія і Правда тісно пов'язані між собою, а отже, справжній митець підкоряє свої творчі пориви служінню Істині. Особливо промовисто це звучало у той час, коли був написаний вірш, час ідеологічної однолінійності, утисків і цензури. Поняття істини, як розуміла його Ліна Костенко, не збігалося з офіційним розумінням "правди" соцреалістичного мистецтва. Однак час, як лакмусовий папірець, виявив, чиє розуміння Правди було істинним. Оптимістичним акордом звучать останні рядки поезії: 



Я вибрала Долю собі сама. 

І що зі мною не станеться — 

у мене жодних претензій нема 

до Долі — моєї обраниці.