Тільки в 1988р. ми дізналися про Наталену Королеву, творчість якої могла б стати окрасою будь-якої розвиненої європейської літератури. На 100-річчя з дня народження письменниці відгукнулися журнали “Жовтень”, “Українська мова і література в школі”, “Радянське літературознавство”, газети “Молода гвардія”, “Літературна Україна”. Спілка письменників України провела літературний вечір “НаталенаКоролева — український історичний белетрист”. Не читавши більшості книжок, не знаючи достеменно навіть життєвого шляху письменниці, нелегко було говорити предметно про її творчість. В Україні донині не видано жодного твору Н. Королевої, а випущені в 30-х роках у Львові її книжки стали справжньою бібліографічною рідкістю, їх лічені примірники в наукових бібліотеках закриті для широкого читача. В останній рік життя письменниці у Пряшеві побачили світ дві її повісті “Сон тіні. 1313” (1966). Проте вони майже не дійшли до України. Цьому спричинилися як відомі події в Чехо-Словаччині 1968 року, так і чомусь одіозна на той час постать упорядника книги д‑ра Ореста Зілинського. Кілька її примірників в особистих бібліотеках письменників і бібліофілів не могли створити загальної думки. Видання не було навіть прорецензоване, і самобутня творчість Н. Королевої після її смерті понад двадцять років залишалася забутою.Останнім часом зріс інтерес до історичного минулого, заповнюються прогалини в історії української літератури і в літературний процес повертаються письменники, які з різних причин жили й працювали поза межами України. Ім'я Н. Королевої також викликає пильну зацікавленість.