Вже в ранній творчості Кобзаря чітко помітна еволюція образу жінки-страдниці: тема нещасного дівочого кохання і зображення його трагічних наслідків глибше і ширше розкривається вже в жанрі соціально-побутової поеми.

Насичений глибоким соціальним змістом, сповнений живої плоті і крові образ жінки в реалістичній поемі Т. Шевченка «Катерина» переростає в образ знедоленої, вкритої безчестям матері-покритки.

Жіноча недоля для Т. Шевченка — це передусім соціальна трагедія, всенародне лихо, породжене кріпацькою сваволею. Образ нещасної, закріпаченої жінки поет носив, «наче цвяшок у серце вбитий». Цей зойк душі, крик зраненого серця вилився пекучим гнівом до панів-лиходіїв, які топтали жіночу гідність, плюндрували жіночу красу, розпинали материнську радість.

Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов'ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя, віддав їй величезну наснагу свого таланту, підніс до високих художніх узагальнень.