Зворушливий і вірш «Білі акації будуть цвісти» , який позначений надзвичайно високою поетичною майстерністю. Починається поезія чарівним малюнком природи: 

Білі акації будуть цвісти 
в місячні ночі жагучі, 
промінь морями заллє золотий 
річку, і верби, і кручі... 

Емоційно наснажений епітет «жагучі», інверсована метафора «промінь морями заллє золотий» одразу створюють настрій урочистості і піднесення. Зорові враження в поезії підсилюються слуховими. А як передати прекрасні почуття закоханості людини, яка все навколо бачить і чує в якомусь казковому забарвленні і озвученні? Поет досить лаконічно, але точно відтворює стан героя: весняні ночі для нього — жагучі, солов'ї не витьохкують, а солодко плачуть, очі милої — повні туману кохання. Краса коханої асоціюється з найдорожчим — Батьківщиною: «В тебе і губи і брови твої, як у моєї Вкраїни» . І, звичайно, не можна не повірити у щирість почуттів людини, в серці якої злилися навіки воєдино образ коханої і образ Вітчизни. 
Рідній Україні поет присвячує свою пісню любові: 

Я люблю вічний гомін у місті, 
що у серці народжує спів, 
наші села широкі, барвисті, 
у вінках ароматних садів.