Бонгар як стояв, опершись трембiтою в землю, так i застиг. 
(Михайло Коцюбинський. Тiнi забутих предкiв)
Та ось вiн кланяється, складаючи руки побожно на грудях, як бачила се лиш у Маври, коли її хто обдаровував i вона з великою пошаною дякувала - i нараз станув.
(Ольга Кобилянська. В недiлю рано зiлля копала)
Надвечiр надiвши чистеньке плаття, аж до собору пiшла - так, безцiльно. 
(Олесь Гончар. Собор)