Письменники , поети , художники малюють осінь первісну , коли все навколо одягається в пишні вбрання. Вони називають цей час по -різному. Найчастіше цю чудову пору називають золотою осінню . Але є й інший час – пізня осінь . Дерева вже облетіли . Птахи відлетіли на південь. Трава на луках і полях пожовтіла і пожухла . Все частіше зривається холодний дощ . Вночі заморозки . Така осінь не викликає захоплення розчулення своєю красою. Та й що може бути гарного в холодний дощовий день , коли навколо сиро , дме льодовий вітер , що пахне снігом. Але і в осені є своя принадність. Як приємно вранці , вийшовши з будинку , вдихнути морозного повітря . Морозець ще легкий. Він бадьорить , наповнює тіло легкістю. А подивіться на дерева навколо . Вони перетворилися на кришталеві статуї. Дощова волога застигла на гілках , і дерева виблискують кришталевими гранями в променях вранішнього сонця. Пізньої осені закінчені всі справи в садах і городах . Можна спокійно вдаватися до неробства довгими вечорами : читати книги , слухати улюблену музику. Словом , займатися улюбленою справою, не переживаючи , що ще прибраний новий урожай , що не заготовлені про запас дрова.