Коротенький, на вісім рядків, вірш «Вмирають люди, і роки...» — це поетичний гімн коханню, непереможній силі  людського почуття, що непідвладне ані лихим випробовуванням долі, ані згубній владі часу, який стирає з пам'яті образи минулого. Життя минає, але навіть у смертний час ліричний герой стверджує, що не відречеться від кохання до тієї єдиної, яка на порозі його юності розбила йому серце.