"Жені було весело. Він розмахував стареньким портфелем, з якого виглядали зошити та книжки, і, озираючись по бокам, щось галасував. Женя галасував про те, що двірники рубають лід,що в струмках, які течуть уздовж тротуарів, купаються смішні та хмільні горобці,поскубуючи лакованими дзьобиками кожну пір"їну на собі"
"Женя сидів зіщулившись. Його непокоїв той сміх. Він сподівався, що Альматов іще зарегоче. І йому стало незатишно. Тепер йому був неприємний оцей вітер,що вільно забігав у відчинену шибку. Йому хотілося б, щоб Альтов підняв скло, але не наважувався сказати про це"
"Зошити попадали у воду, обкладинки посіріли, були брудні. Женя встромив їх до портфеля - і раптом захотів пожбурити той портфель хтозна-куди. Його розгнівали слова, сказані Альтовим. Хіба він набивався?"
Альтов: 
"І раптом горе почуття неприязні пронизало Альтова. Він подумав, що можливо,оцей школяр з порваним портфелем обдарований тим,чим наділені справжні майстри? Він уже і зараз бачить світ інакше,ніж інші,для нього по пустиреві ходять олені.. Можливо,цей дар пропаде даремно, бо людина не завжди здогадається, що вона - трохи не така, як інші."