Предлагаю ограничиться монологом Русалки из драмы Леси Украинки "Лісова пісня ". 

Я не кохала? НІ, то ти забула, 
яке повинно буть кохання справжнє! 
Кохання - як вода, - плавке та бистре, 
рве, грає, пестить, затягає й топить. 
Де пал - воно кипить, а стріне холод - 
стає мов камінь. От м о є кохання! 
А те твоє - солом'яного духу 
дитина квола. Хилиться од вітру, 
під ноги стелеться. Зостріне іскру - 
згорить не борючись, а потім з нього 
лишиться чорний згар та сивий попіл. 
Коли ж його зневажать, як покидьку, 
воно лежить і кисне, як солома, 
в воді холодній марної досади, 
під пізніми дощами каяття. 

Несомненная классика, реномированный автор, популярное произведение. 
В 80-е этот отрывок разучивали к экзаменам в театральном.