Приступаючи до детального змалювання пекла, Котляревський значно відхиляється від язичницького уявлення про нього. Він малює пекло таким, яким його можна побачити на фресках християнських соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається викрити їх якнайширше. Інколи ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, бо кожний рядок поеми - це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя: тут каралися грішники за політичні провини ("що людям льготи не давали", попи - "знали церков що одну"), економічні злочини ("перекупки", шмаровози, ті, хто "поганий продавали крам"), соціальні правопорушення ("всі гайдамаки, всі злодії", "які по правді не судили", "себе що сами убивали"), за моральні вади (брехуни, "піддурювали що дівок", "паливоди і волоцюги", "що продають себе на час"), за відступництво від духовних норм ("всі ворожбити, чародії", "що знали весь святий закон", а "як же були на самоті, то молитовники ховали"). Дістається в пеклі й батькам, "які синів не вчили", і "скучним піїтам", і мудрецям, які не знали, "відкіль взявся світ?", і лікарю, що "чванивсь, як людей морив". Всіх "поселив" у пекло І. Котляревський: багатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, бо гріхи можуть заволодіти будь-якою душею - і тоді людина стає кандидатом у пекло.