Жив -був ледачий кіт. Він був такий ледачий, що навіть не виходив гуляти. Але  господиня дуже любила його і жаліла ленюха. Вона підносила йому під носа посуду з їжею, виносила його на вулицю, заносила назад до хати. Але сталося так, що господині терміново потрібно було поїхати кудись на два дні. От вона котові приготувала їжу, попрохала сусідів. щоб погодували його, та й поїхала. А сусіди забули про кота. От лежить кіт та й думає - коли вже вони мене нагодують. Годину лежить, другу. Їсти хочеться все дужче та дужче. Але він не встає, а лише подумки лютує, що безсовісні сусіди геть про нього забули. І от коли вже минув день, і котисько вже не міг втерпіти, довелося йому встати  та піти самому до своєї мисочки. Втамував він свій голод, запив водичкою, та й пішов ліг на місце. Але з тих пір він зрозумів, що під лежачий камінь вода не тече.