У поезії осмислюється роль батьківського дому в житті людини. Поет з любов'ю малює рідну хату, "теплоту родинного інтиму, яка зігріває душу людини протягом усього життя. В уяві поета, що згадує дитинство, постають картини, які він змальовує за допомогою яскравих метафор: " Мотузочком диму хату прив'язала до небес", "весело і з ляком серед печі полум'я гуляє по гіллю" , "вже, однак, зникає гіркотина, не катує серце печія", "душа світліє перед днем". Поезія возвеличує материнську любов, турботу, батьківську хату і родинне вогнище, що є символом пам'яті, тепла і незгасної любові.