Ніколи не вірив Андрійко в існування Золотої рибки, поки сам її не впіймав. Коли на гачку зблиснув проти сонця малесенький карасик, Андрійко навіть розсердився, і чого б то такій дрібноті за гачок хапатися. Але тільки карасик опинився у Андрійковій руці, як заговорив:
-        Відпусти мене, хлопчику, в річку, а я виконаю твоє бажання.
Оторопів Андрійко з подиву, проте відразу запитав:
-        А чого це тільки одне бажання? Рибки в усіх казках виконують аж по три.
-        А я ще зовсім маленький, – зажурено мовив карасик, – і не вмію так багато.
Андрійко розсміявся:
-        З маленького виросте великий.
Набрав Андрійко у бляшанку води і поніс рибину додому в акваріум.
Доглядав хлопчик за карасиком довго, більше року, бо мав багато бажань: відмінником стати не відмовився б, про скутера мріяв і в Африці побувати хотілось і на Північному полюсі. Але карасик не ріс і весь час був дуже сумним, а згодом просився у рідний ставочок і зовсім говорити перестав.
Андрійко і сердився, і благав, але нічого не допомагало. Вирішив нарешті хлопчик віддати карасика котові Рудику. Рудик ласо поглянув на рибку і вже хотів зїсти, але Золотий карасик замуркотів і замявкав по котячому. Рудик аж присів з подиву, та все зрозумів і у відповідь теж щось м’якнув, делікатно взяв карасика зубками, відніс у ставочок. А повернувся звідти вже не рудик, а лев Рудь Рудович. Мрії збуваються, але не для всіх і не усі.