Залiзо й дерево аж спiвали в дiда, поки сила не повиходила з його рук. Мiг чоловiк нехитрим iнструментом вирiзати i просту людину, i святого. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла. Вони виходили з дерева не пiсними святенниками, а могутнiми молодоокими бороданями, яким приємно було тримати в руках i книгу, i ключi вiд раю.

Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мiй дiд Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тiльки не вмiв мiй дiдусь![1] Треба десь зробити сiчкарню — спiваючи, зробить, дайте тiльки залiза, дерева i ввечерi добру чарку. А хочете вiтряка, то й вiтряка вибудує пiд самi хмари;[2] у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дерев'янi квiти розкидає по них.