форма слова, що вживається для передачі основного значення слова з відтінком зменшуваності або ніжності і близьких почуттів.Для української мови характерне широке вживання зменшувальних форм, причому не тільки у фольклорі, де димінутив часто є засобом вираження художньої мови (козаче́ньки, се́рденько, лебі́донька), а й у побуті, особливо у материнській мові до дітей.Найчастішим випадком вживання димінутиву є зменшувальні форми власних імен (Оленка, Олюсь, Петрик, Петрусь). Використання зменшувальної форми іноді допомагає іменнику яскравіше передати ознаки предмету, наприклад, "килим" -> "килимок", "килимочок" звучить краще ніж словосполучення "невеличкий килим".Прикметною унікальністю української мови є те, що на відміну від переважної більшості мов світу, де зустрічаються димінутиви іменників і рідше прикметників (веселе́нький, червоне́нький), в українській мові є випадки зменшувальних форм дієслів — наприклад, спа́тоньки, ї́стоньки.