Вгенiй познайомився з РеAiною на академiчному балу, на той час вiн був 
третьокурсником-юристом у Львiвському унiверситетi. Пiзнiше вiн випадково побачив 
РеAiну на вулицi й усвiдомлює, "що вона перестає бути для нього предметом 
естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхiдним до життя, як 
сонце, як тепло, як повiтря". Згодом Євгенiй почне брати уроки музики в тiєï 
ж учительки, в якоï вчиться РеAiна. Закоханий юнак робитиме все, аби лише 
бачити ïï. При зустрiчi вiч-на-вiч Євгенiй вiдчуває "розкiшний 
перестрах", котрий знесилив його, спаралiзував усi думки, всю волю, всi бажання. 
Вiн сидiв, не бажаючи, не чуючи, не хотячи нiчого... Далi ми дiзнаємось, що потiм 
Рафалович вибiгає з дому вчительки музики, блукає вулицями, пропускає (чого з ним 
нiколи ще не бувало) лекцiï, "формально уникає" РеAiни. Молодий студент 
безтямно закохався, вiн вiдчув себе найщасливiшою людиною у свiтi. "У Євгенiя 
широко дихали груди, блищали очi, в головi фуркотiли дикi, смiлi та енергiйнi 
думки", вiн вiдчуває себе неначе в раю.
Перепоною кохання стало те, що РеAiну насильно вiддає замiж ïï Тiтка, на 
утриманнi якоï перебувала дiвчина. Предмет кохання Євгенiя переïздить на 
постiйне проживання в провiнцiю.
Тепер, через 10 рокiв, Рафалович бачить iншу РеAiну. Спокiй на ïï 
обличчi надавав ïï "виразу якоïсь тупостi й байдужостi". Сама 
РеAiна каже адвокату в мiському саду: "...пора наших любощiв минула i нiяка сила 
не верне ïï".
Рафалович дуже боляче переживає втрату того iдеалу, яким для нього була РеAiна. 
Кохання завершується трагiчно: РеAiна стає мимовiльним убивцею свого чоловiка, а 
сама тоне в рiчцi.
Письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. Це були стосунки 
Iвана Франка з Ольгою Рошкевич.