Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин - хороший сім'янин, у будинку порядок і добробут. І авторитет, і гроші - усе це у нашого героя є. Чого ж йому ще потрібно? Виявляється, потрібно титул дворянський, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан - це не мужик…Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник будує на дійсних фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем по¬міщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
Головний персонаж комедії — це людина із заможної верхівки села. Мартин Боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. Та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому, те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин — гарний сім’янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан — це не мужик…
У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.
Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму — «мамінькою». Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки.