У самих важких випробуваннях головний герой повісті І. Франка Захар Беркут проявляє себе як смілива і мудра людина. Наприклад, він дає завдання своїй громаді не тільки відбити, а й повністю розбити монголів, при чому й сам приймає у цьому активну участь. Саме у нього виникла рятівна думка про затоплення нападників водою гірського потоку.

Надзвичайну силу духу і шляхетність виявив Захар Беркут і тоді, коли на одних вагах постало життя його молодшого сина і доля громади. Як не важко Захару було зробити вибір, яким великим не був його душевний біль, але він зробив той вибір, який відповідав його обов’язкам. Не згоджується він і обдурити ворога: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».

У своїй передсмертній промові Захар Беркут передбачає, що ця біда була для його співвітчизників не остання. Але він висловлює велику надію на кращі часи, на ті часи, коли люди пригадають давні справедливі порядки, відновлять їх, що й стане запорукою життя українського народу.