Маруся (Кайдашиха)
«замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою». «Вона любила цілувати їх (панів) в руки, кла-нялася, підсолоджувала свою розмову з ними». «Вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове». «неначе в розмові мед розливала по хаті». 





Мелашка 
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на 
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, 
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, 
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та 
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні 
брови, густі-прегусті, як шовк.


Мотря 
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.