Лев опісля обіду ліг в холодочку опочивать. Тіко що гарно задрімав, а мишеня вилізло з своєї нори і побігло навпрямець через лева. Лев спросоння подумав, що його хто-небудь лове, здригнув, підняв голову, аж то мишеня по йому пробігло. Лев тоді й каже: «Як ти сміло мене безпокоїть?! Ти знаєш, хто я? Та я тебе тут роздавлю так, що твого й потроху не останеться».
— «Государ-батюшка! — жалібно запищало мишеня.— Будь ласкавий, прости. Помилуй мене, нещасного... Я невзначай потривожило тебе. Не души мене, я тобі колись в пригоді стану». Лев засміявся. Йому дуже чудно стало, що мишеня таку нісенітницю варняка. А далі каже: «Ну, ступай по своїй дорозі; побачу, як ти мені в пригоді станеш. Тіко гляди, більше не одважуйсь старших од себе безпокоїть».

Мишеня швиденько побігло од лева і сховалось в бур'яні; дуже раде було, що не попалось в лапи до лева.

Не пройшло і тижня після того, як лев гомонів на мишеня і сваривсь задушить його. Попавсь бідняга і сам в біду. Ноччю гуляв по лісу і попавсь в тенети. Скільки він не пручавсь, не міг викрутиться; що не дужче тріпавсь, все більше і більше вплутувавсь. Мишеня побачило, що лев попався в біду і ніяк не може вирваться, прибігло до його і почало гризти тенети. Не пройшло й півгодини, як тенети були вже переточені. Лев випроставсь, подякував мишеняті і подавсь подалі од того місця.