Шел Василь с тоской своею
Ранним утром в тишине,
"Бей жидов – спасай
Расею!" –
Прочитал он на стене.
У стены стоял он тихо,
Вдруг усы расправил лихо
И сказал, вникая в суть:
– "Hi, нi, нi! Нехай живуть!"

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він: – Покажіть кухлик той, що з краю.
Продавщиця: – Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.
І сказав їй мудрий дід: – Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Став Микола на порозі:
- Я ішов од бабці
і посередині рову
посковзнувсь на кладці…

- Як? У рів та в нових штанях? - 
До Миколи мати.
- Мамцю, сталось все так швидко - 
Я й не встиг їх зняти.