Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічия на Чернігівшині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революцийних подій 1905 р., «неспокійна». за його висловом, праця «нсблагонадійного» вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, СВітовї класики, насамперед російської літератури,— все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. Гіркі роздуми над невтішною долею сільської бідноти й демократичної інтелігенції, передуciм народних учителів, у буржуазному суспільстві все більше переконують Васильченка в необхідності боротьби із соціальним злом.
Основна проблематика Васнльченкових творів, як i Франка, Коцюбинського, Сте- фаника, Тесленка,— життя дореволюційного села, розорюваного капіталізмом i про- буджуваного до активных дій загостренням класової боротьби наприкінці Х1Х — на початку ХХ ст. Відповідаючи критикам які вбачали в його творчості «хуторянські сюжети», «сіреньких» героїв, а самого пи- сьменника зневажливо називали типово «селянським», Васильченко підкреслював в автобіографічній повіст1 «Мій шлях»: «Для своєї творчості я брав свідомо сюжети із близького мені життя, поставивши собі за завдання одбити його в художніх засобах, повернути мого читача лицем до його власного життя, до близьких йому людей, до його величезного класу з його інтелігенцією, класу, що повинен бути господарем, до рідного народу» (4, 56).