Входить до циклу «Невільничих поезій».
Жанр: Медетація, в якій автор осмислює недолю свого «занапащеного, нещасного краю» , під’яремне життя в якому викликає і сором, і жаль, і сльзи.
Ідея: О сліз таких вже вилито чимало,-
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі їм вже литись,-
Що слози та, де навіть крові мало … —
Це заклик до дії за визволення рідного краю.
Сльози – ключове слово у поетичному тексті, однак значення щоразу увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом України, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз , що ллються від безсилля.
Яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і мужній тон»(М.Зеров), співчуття патріотки до страждань нації реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.