Якщо вірити нашому телебаченню (не кажу вже про спеціалізовану мисливську пресу), то найбільша загроза усьому живому в Україні – вовки. Половину населення вони з’їли, а другу – перекусали та ще й сказом заразили. Хвацькі мисливці настовбурчують перед телекамерами вуса та грізно стискають рушниці: треба винищити сірих до ноги!

А чи такий страшний вовк, як його малюють наші журналісти? Директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко переконаний, що у розповідях про вовка більше вигадки, ніж правди: "Вовк ще за радянських часів міцно посів у мисливців почесне місце цапа-відбувайла. Одному Богу відомо, скільки на вовка списали козячих, вепрячих та оленячих шашликів, прикриваючи "вовком-ненажерою" недбалість та свідомі зловживання у мисливському господарстві."

"Вовк, – вважає харківський натураліст Валерій Ловчиновський, – змушує копитних тварин постійно рухатися, чим завдає чимало клопотів мисливцям, які звикли спокійнісінько розстрілювати свої живі мішені біля годівниць та солончаків. От вони його й не люблять".
Мисливці та журналісти призвичаїли нас до думки, що вовк – вселенське зло й дорога йому одна – на комір. Склалася ціла система міфів, які начебто підтверджують цю тезу.

Перше місце у "вовчій", точніше, антивовчій міфології посідає вже згадане нами "Вовки закусали всю країну". Дійсно, хворий на сказ вовк може напасти на людину і вкусити її. А от випадки заїдання вовками людей в Україні невідомі.

За рік вовки кусають в Україні близько 20 людей. Однак набагато більше людей кусають собаки, особливо бійцівських порід. Наприклад, у 2005 р. у Львові вони покусали 471 особу (у Москві щорічно від укусів собак страждає близько 30 тис. осіб). І чомусь ніхто бійцівських собак не пропонує відстрілювати. Не кажу вже про автівки, від яких щороку в Україні гине близько 7 тис. осіб та ще понад 50 тис. травмуються. "Так від собак і машин – користь", – скаже читач. Що ж, перейдемо до міфу №2 – "Від вовків немає жодної користі".