Усі відомості про життя та культуру запорозьких козаків можна черпати з літописань, де йшлося, головним чином, про війни та походи, громадське та культурне життя; і писали літописи самі козаки.



З давніх-давен на терені Київської Русі, а потім України священне ремесло літописця було підвладне загалом лише ченцям. Біля витоків цілої плеяди мо-нахів-істориків стоїть могутня постать ченця Києво-Печерської лаври Нестора Літописця. В Україні епоха Нестора та його продовжувачів змінилася добою козацького літописання. Козацька старшина, що здобувала освіту і вдома, і в іноземних університетах, здійснила переворот у літописанні — перехід від літописів до наукових історичних творів.



Козацькі літописи є свідченням діяльності насамперед козацької верхівки, що, безумовно, позначалося на їхньому змісті. Але й широкі маси козацького народу, "козацька голота", не були німими. Крім того, що саме вони поставали головним творцем історії, вони ще залишили по собі й свої "історичні твори".



Не бракувало в Україні кінця XVII ст. і книжок. Незважаючи на воєнні лихоліття, в країні діяло 13 друкарень: із них дев'ять українських, три польських і одна єврейська. Письменники творили химерним бароковим стилем, користуючись штучною церковнослов'янською мовою, далекою від тогочасної розмовної. У творах світських авторів, навпаки, наявна тенденція користуватися народною мовою й порушувати конкретні питання.



Щодо церковного життя України за часів козаччини, то основу його складало православне християнство. Віра на Січі була єдиною, католики ж і особливо, уніати вважалися ворогами. Рушійною силою православного відродження України була стародавня Києво-Печерська лавра, матеріально підтримувана заможною козацькою верхівкою та багатими православними шляхтичами. Відчутний вплив позначився на розвитку мистецтва України, у тому числі й на народному живописі, що набув поширення у Запорожжі. Довгий час він розвивався в межах іконопису. Народні митці-іконописці потроху звільнялися від канонів візантійського іконопису;їхні ікони позначалися об'ємністю форм, застосуванням яскравих барв і головне — зображенням на іконах людей — сучасників іконописців. Поширилася в Україні традиція виконання ікон у стилі ""Запорозької Покрови"": там на іконах поруч із козаками зображалися також військові клейноди запорожців.



Світський живопис того часу відтворений у народних картинах із зображенням козака Мамая, які прикрашали тоді кожну селянську й козацьку хату. Кобза, яку тримав козак, символізувала народну історію та мрії, кінь — його волю, дуб — його могутність. Часто на цих картинах можна побачити спис із козацьким прапорцем, а також штоф та чарку. То були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ставився на місце поховання, штоф та чарка клалися в могилу, і нагадували вони про скороминучість життя та козацьку долю, адже загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.



У той же час поширюється так званий ""книжковий портрет"" — зображення засновників церков або людей, що надавали монастирям значну фінансову підтримку.



У духовній культурі високого розвитку досягло хорове мистецтво. Упродовж багатьох віків національно-визвольної боротьби український народ поряд із піснями творив думи — героїчну, драматизовано й водночас просякнуту ліризмом поезію, що виконувалася під акомпанемент бандури, кобзи або ліри.