Федько-халамидник був дуже чесним і ніколи не брехав. Вадою хлопчика було те, що він заважав іншим дітям спокійно гратися, зчиняв бійки, робив шкоду сусідам. Проте Федько заслужив повагу однолітків, бо був справжнім другом і ніколи не видавав товаришів. Толя був делікатний, ніжний, сумирний. Він завжди був охайний, причепурений, а у двір виходив боязко й поводився тихо.
Одного дня хлопці пішли подивитися, як іде по річці весняна крига. Толю не покликали, але він все одно пішов. Федько вирішив перебратися по хитких крижинах з одного берега на інший і зробив це. Толі здалося, що він теж здатний на такий вчинок: хлопчик ступив на кригу. І тут сталося нещастя. Федько допоміг Толі, і той, як стріла, вилетів на берег. Упевнившись у власній безпеці, Толя навіть не подав палиці своєму рятівникові, тому що боявся опинитися в воді. Інші хлопці кинулися до Федька й витягли його На берег. Коли Федько-халамидник, геть мокрий та синій від холоду, теж був у безпеці, йому навіть не дозволили сказати правду. Толя ж підло звалив вину на Федька. Про те, щоб подякувати своєму рятівникові, Толя навіть не подумав.
Безперечно, Федько-халамидник повівся благородно, врятувавши товариша не тільки від наглої смерті, але й від батьківського покарання. Толя виявився черствою й зовсім байдужою до чужого нещастя людиною. Ще Толя — брехун і негідник. Коли Федько захворів на запалення легенів і помер, цей боягуз, обдуривши матір Федька, забрав чижика. А коли на цвинтарі ховали нещасного Федька, Толя спокійно грався з пташкою й не відчував ані жалю, ані смутку, ані докорів совісті.
Поведінка Федька викликає в мене захоплення, а поведінка Толі — справжнє обурення. Замість того, щоб берегти такого вірного товариша, Толя став причиною смерті Федька. Байдужість Толі майже лякає мене.
Сьогодні, коли навколо так багато черствості й ненависті, треба виховувати в собі риси характеру, властиві Федькові-халамиднику, і позбуватися рис, які мав Толя.