П’єса І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” сповнена сатирою та гумором, гротеском, іронією, а іноді і сарказмом.   
Головний герой, Мартин Боруля, дуже хоче стати дворянином. Боруля мріє про те, щоб хоч  онуки його стали «дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!». У цьому прагненні майже утрачає здоровий глузд, подібно до мольєрівського Журдена. 
"Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу;а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?""
""М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи такпо-мужичи: мамо, тато.... Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш. Ма р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.Ма р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька. С т е п а н. Або: папаша, мамаша.Ма р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть.""