Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них двох багатший. А Віл був свідком і побічним суддею.
— Чи ж багато у тебе хлібного зерна? — спитала з гордовитою посмішкою Свиня.— Ану-бо, поясни, шановна пані...
— В мене повнісінька жменя найчистішого зерна.
Як тільки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня й Віл.
— Хай буде нам за суддю пан Віл,— мовила Свиня. — Він двадцять з лишком років справляв судійство у великій славі, і не гріх сказати, що між усієї своєї братії — наймайстерніший юриста і найгостріший арифметик і алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирішити. Окрім того, він, здається, досить вправний і в латинських диспутах. Віл опісля таких слів, мовлених мудрою звіриною, відразу скинув на рахівницю і за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення:
— Понеже бідна Мурашка дійсно одну жменю зерна має, як сама призналася об тім добровільно, і, окрім зерна, більше нічого не споживає, а, напроти того, у пані Свині є цілий кадуб, у якому жмень мається триста з третиною, то за всіма правилами здорового глузду...
— Не те ви рахували, пане Віл,— обірвала його мову Мурашка. — Надіньте окуляри та витрати проти прибутків киньте на рахівницю...
— Справа зайшла в суперечку, і її перенесено у вищий суд.