Коло невеличкої хати рос вишневий садок. Життя у цьому селі живе - співають дівчата, йдуть плугарі. Біля цієї хати
вечеряє родина, у якій матір хоче повчати чомусь дочку, але співи соловейка не дають цього зробити. Він так гарно співає, що
і повчати доню матір не хоче. Вона покалала своїх маленьких діточоу спати тай сама задрімала, але соловійко не затих.
У цій поезії нібито все просто, але автор тут повчає нас кохати родину, природу. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди.
Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами. Якою ж сильною була туга поета ш рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий шедевр! Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? Про це мріяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися. Вірш став "візитною карткою" України — квітучої, мирної, співучої та доброї.