Кожного дня Юрко думав про той випадок, йому було дуже соромно повертатися влітку до села. Він зрозумів, що брав від світу лише те, що задовольняло його примхи і не розумів поведінки дівчинки з чистою душею.

Наступного літа Юрко повернувся до села, як і раніше його радісно зустрічали хлопці, а йому було соромно дивитись їм в очі, але він тепер вислухав кожного і радів їхнім розповідям. Він стояв і подумки шукав навколо Тосю. І ось, нарешті, сором’язливо вона вийшла з хати з вудочкою, привітно усміхнулась Юркові і запропонувала усім разом підти до річки.

Тільки заграло барвами літечко, як Юркові знову довелося повернутися до села. Здається, він сповна осмислив своє байдуже та пихате ставлення як до природи, так і до людей. Щоб випривитися в очах інших дітлахів, батьків, а головне у власних, він старанно виховував у собі почуття любові, злагоди, милосердя. Хлопцю це добре вдавалося. Товариші пробачили його, вони і не знали яким веселим та люб*язним може бути Юрко.