Одного кольору земля і мокре небо.
Просвітку поміж хмарами нема.
Все сіре-сіре, ніби так і треба,
Це пізня осінь, та ще не зима.

Ще сон холодний не стулив повіки,
Зітхає вітер в голому гіллі.
Набрякли сумом потемнілі ріки,
Сон горнеться до чорної землі.

Ось-ось земля засне, і затвердіє,
І спатиме так міцно до весни...
А поки що осінній дощик сіє,
Гіллям хитають голі ясени.

Застигло все в якімсь чеканні дива,
Щось має бути, але ще нема.
Та скоро прийде біла і красива,
Морозна й сніжна, чарівна зима.