Відповідність встановленим умовам сама по собі не є гарантією набуття громадянства. Набуття громадянства шляхом натуралізації не визнається суб'єктивним правом людини. Суб'єктивному праву завжди відповідає чийсь обов'язок. Обов'язку щодо натура­лізації держава не має. Це означає, що особа може претендувати на набуття громадянства в порядку натуралізації, але держава не зобов'язана надавати його. За деякими винятками (усиновлення, встановлення опіки, визнання батьківства, іноді - одруження; набуття громадянства у таких випадках називається натураліза­цією за законом) законодавство не визнає за особою права на на­туралізацію, вона є дозвільною за своїм характером процедурою. Порядок натуралізації може бути спрощений для осіб: у на­бутті громадянства якими заінтересована сама держава (напри­клад, великими підприємцями, видатними вченими, спортсмена­ми, фахівцями певних спеціальностей тощо); одружених з грома­дянами даної держави; народжених від колишніх громадян даної держави; усиновлених громадянами даної держави; корінної в да­ній державі національності та деяких інших. Спрощеними різно­видами натуралізації є: - оптація - вибір громадянства; - - транс­ферт - зміна громадянства у зв'язку з переходом території від однієї держави до іншої; - реінтеграція - поновлення в громадян­стві колишніх громадян даної держави; - реєстрація - надання громадянства особі, яка має на нього право.