У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася вивченню особи злочинця, а жертва злочину розглядалася лише як учасник кримінального процесу, що називається "потерпіла особа". Але взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Для того, щоб об'єктивно дослідити механізм конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву. Нерідко приводом злочинного посягання та умовою, що полегшує його вчинення, може бути й поведінка потерпілої особи. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, – віктимологією. Здатність особи стати потерпілою (жертвою) злочину отримала назву віктимність.

Одна з перших наукових праць, присвячена дослідженню жертви злочину була здійснена у 1948 р. німецьким ученим Гансом Гентігом і називається "Злочинець і його жертва". В ній автор розробив вчення про жертву злочину та довів, що відносини між жертвою та злочинцем тісно пов'язані з самим злочином.

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимології почалася із середини 60-х pp. XX ст. Засновником радянської віктимологічної школи вважається Лев Вульфович Франк. Особистість жертви злочину досліджувалася в роботах таких вчених, як Д. В. Рівман, В. Я. Рибальська, В. І. Полубінський та інших.

Віктимологія (від лат. "victima" – жертва та грецьк. "logos" – учення, тобто "вчення про жертву") – напрямок кримінології, що вивчає характер і поведінку жертви злочину, а також її зв'язок зі злочинцем до, під час і після вчинення злочину, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.

Предметом віктимології є:

– жертва злочину;

– відносини, що пов'язують жертву злочину та злочинця;

– ситуації, які передують злочину.

Функції віктимології:

– пізнавальна – полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;

– інформаційна – передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування злочинів, вчинених при наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;

– прикладна – визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності винної особи, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.

Завданням віктимології є дослідження особи жертви злочину, характеру зв'язків між жертвою та злочинцем до, після та під час вчинення злочину, розробка ефективних заходів віктимологічної профілактики злочинів, вдосконалення форм і методів запобігання злочинності шляхом превентивної роботи, встановлення реальної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілим особам.