Волога й холодна зима на півночі Америки принесла мешканцям старого будинку пневмонію. Джонсі захворіла у листопаді так сильно, що перебувала за крок від смерті. Лікар, який прийшов оглянути Джонсі, сказав, що їй потрібно добре харчуватися і приймати ліки, щоб одужати. Але у Джонсі немає бажання жити. Вона вирішила, що помре, коли впаде останній пожовклий лист зі старезного вузлуватого плюща за вікном кімнати.У другій частині новели з’являється старий німець Берман. Він — художник, який все життя тільки мріє про шедевр, що коли-небудь вийде з-під його пензля. Для цього потрібне натхнення, якого не дає життя. Тому Берман ніколи не почне роботи над шедевром. Автор небагато розповідає про життя художника і про все, що він робив після того, як почув про хворобу Джонсі.
Ми дізнаємося про вчинок Бермана вже після його смерті. Старий німець майстерно намалював листок плюща просто на цегляній стіні і хворій Джонсі давалося, що листок так сильно чіпляється за життя, що ніколи не впаде. Так минуло кілька днів. Джонсі почала одужувати. Нарешті дівчина зрозуміла, що була поганим дівчиськом і що це гріх — хотіти вмерти. Їй допоміг подолати хворобу листочок плюща — символ життя, намальований Берманом.
У кінці новели Джонсі довідується, хто допоміг їй вижити. Старий Берман замалював листочок ціною свого жиггя. Він промокнув під дощем, замерз від холодного пронизливого вітру. Його старий організм не витримав пневмонії — і він помер. Старий художник віддав своє життя для того, щоб жила Джонсі. Невдаха і нездара зумів подарувати дівчині більше, ніж звичайний шедевр — життя.
Новела О. Генрі — про людяність, співчуття, самопожертвуі про мистецтво, яке має спонукати до життя, давати наснагу, радість і натхнення. Це і є уроки О. Генрі, вони вчать радіти щирим людським почуттям, які можуть зробити життя у цьому шаленому світі щасливим і осмисленим.