Славко Беркута - надзвичайно спокійний та врівноважений. Можливо, навіть холоднокровний. Про це свідчать такі слова з повісті: "Славко Беркута підвівся з-за парти, мовчки натягнув пальто і мовчки пішов із класу." Він вийшов, а за ним і увесь клас.
Як Славко сам себе виліковував і реабілітував: "Прикушував губу, стояв якусь мить зажмурки з болю, а тоді таки йшов."
Фехтування з першого погляду стало справою усього життя: "Знав з першого ж вечора: фехтування — це те, без чого тепер не обійдеться."