Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам*ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?". Цю ж тему видатна поетеса продовжила у вірші "Крила". Вона говорить, що крилатим ґрунту не треба... Та хіба людина має крила? Виявляється, що так. Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, вірність у коханні, працьовитість, щедрість, надія, мрія... 
     Ґрунт потрібен лише нашому фізичному втіленню. Наша душа завжди літає і крила має!