Кажуть в народі, що всередині лютого зустрічаються дві пори року — Зима та Весна. Іде Зима, стара, втомлена, змарніла, одяг на ній латаний, а в руках — торба дірява, з якої сиплеться торішнє зерно. Весь урожай поїла Зима, час їй залишати землю.

А назустріч старій Зимі виходить молода дівчина — Весна-красна. Вдягнена красуня в зелені шати, личко у неї рум'яне, веселе, а на голові — пишний вінок квітів.
—  Здоров будь, Зимонько! — вітається Весна.
—  І тобі день добрий,— відповідає Зима.
—  Час тобі, бабусю, поступитися мені, я пануватиму на землі,— каже молода красуня.— Усе, що люди запасли, ти поїла, спорожнила комори та клуні.
—  Ні, Весно, це ти прийшла зарано,— бурчить стара,— я ще володарка на землі.
—  Давай змагатися,— пропонує Весна,— хто переможе, той і залишиться.
Погодилась Зима. Стали вони силою мірятись: то стара віхолою та морозом повіє, то молода теплом та сонячним променем пахне.
А в народі зустріч двох пір року Стрітенням назвали і примітили: цього дня погода може кілька разів змінюватись. Яка з них переможе, така і пануватиме невдовзі.

Астрономическим началом весны считаются дни весеннего равноденствия 20—21 марта. В это время и ощущается оживление природы. Не случайно древнерусское название марта — протальник, солнечный про-тальник.

В русской народной устной словесности сохранилось множество поэтичных строк, песенок-приговорок, посвящённых весне, например:

Весна-красна! На чём пришла?
На сошечке, на бороночке,
На овсяном снопочке.
Ржаном колесочке!
Весна-красна! Что ты нам принесла?
Красное летечко!

Дети, забираясь на солнечные пригорки, залезая на крыши домов, прямо на резные коньки весело распевали весенние заклички:

Весна, весна красная!
Приди, весна, с радостью,
С великой милостью,
Со льном высоким,
С корнем глубоким,
С хлебом обильным.